моє малярство
Успіння Пресвятоі Богородиці
Янголи на небі співають тихенько. Жалібно люди питають матінку Христову:
– І на кого ти залишаєш нас, матінко Христова? Де ж нам взяти сили щоб без тебе жити?
Ллються сльозоньки річкою, аж у саме Дніпро добіжали. Нема туги більше, а ніж душа спустошена. Нема нам сенсу далі існувати, бо ти едина що за нас перед Богом стояла надійною заступницею.
-Та не тужіть ви так мої діточки нерозумні. Хіба можно в тугу впадати? Та це ж гріх страшний. Спасіння завжди є. Не іду на зовсім, не кину Україну, бо ви мої любі, для мене як онуки. Трохи посплю на небі, потім повернуся. Буду на золотім містечку, у золотім кріслечку відпочивати, за вами слідкувати. Недуги зціляти, сльози витірати, втішення кожній души даватиму. Не дам ворогам Україні шкоди наробити. Амофором накрию країну, всі лихі речі та помисли ворожі буду їм назад кидать, та при цьому казати:
-Не робить нікому капості поганої, бо отримаєте у двічі біше, а ще й Бога покличу, синочка свого. Нікому не побажаю гніву Божого бачити.
Ідіть до храму божого падайте навколішки та слухайте уважно слово Боже! Просить у Суса Христа мудрості та терпіння. Просить Бога, щоб в країні все управив, не дав отім падлюкам-перевертням нашим церквам та нашій вірі лиха наробити. А я буду за вас молитись, перед Богом за вас заступлюся. Святим амофором із янгольським хором одо всякого зла укрию.